Медичне обслуговування мешканців слободи в першій половині ХІХ ст. було практично відсутнє. Найближча лікарня знаходилася в м.Харкові,тому медична допомога доступна була небагатьом. В разі хвороби лікувалися люботинці, в основному, народними методами: замовляннями, молитвами, лікарськими рослинами. Окрім звичайних хвороб в ті часи були частими епідемії: епідемія кору, скарлатини, дизентерії, холери, цинги, лихоманки та тифозної гарячки, викликані засухами, чи, навпаки, частими дощами, а то і напливом сезонних робітників, які поверталися з робіт з інших губерній і проїжджали через станцію Люботин.

Сильна посуха 1882р. призвела до появи в слободі епідемії дизентерії,а в 1895 та 1914 роках серед дітей лютував кір. Для боротьби з епідемією брюшного та сипного тифу в серпні 1903 року було навіть направлено спеціальний медичний загін.

В 1892-1893 роках у Харкові, Богодухові та Люботині підчас епідемії вже були влаштовані спеціальні холерні притулки на 14 ліжок,кожний з спеціальним санітарним загоном ,який складався з лікаря,одного санітара та 4-5 чоловік обслуги.

На прикінці ХІХ ст. покращилося медичне обслуговування люботинців, воно стало більш доступним і більш професійним. З′являються перші лікарні,міжповітові медичні дільниці, справжні лікарі,аптекарі.

Фельдшерська дільниця. Перший медичний заклад на території сучасного Люботина був побудований в Гиївці в 1864 році на теперішній вулиці Нове Життя. На кошти князя Дмитра Івановича Святополк-Мирського був найнятий постійний фельдшер, обладнані приміщення для прийому та надання допомоги хворим, а також аптека. Медичну допомогу мешканцям надавали безкоштовно. У подальшому приміщення фельдшерської дільниці неодноразово перебудовувалося. У радянські часи частина приміщень була виділена для обласної мікологічної лікарні, де надавалася допомога хворим дерматологічного профілю, передусім – із захворюваннями, викликаними грибковими інфекціями.

У 1990-ті роки обласна мікологічна лікарня припинила своє існування. На території колишньої фельдшерської дільниці працювала дільнична лікарська амбулаторія, підпорядкована Центральній міській лікарні, був розгорнутий денний стаціонар для планового лікування хронічних хворих.

Влітку 2008 року у корпусі колишньої мікологічної лікарні було відкрито Харківський обласний центр матері та дитини. Установа надає соціальний захист одиноким матерям, які опинилися в складних життєвих обставинах та не мають житла. У центрі такі жінки проживають разом із дітьми до досягнення останніми 18-ти місячного віку.

У сусідньому з Центром матері та дитини корпусі продовжує працювати лікарська дільниця, яка з 2012 року працює у складі Люботинського міського центру первинної медичної допомоги як амбулаторія загальної практики-сімейної медицини.

 

Залізнична лікарня. Днем заснування залізничної лікарні на станції Люботин вважається 25 вересня 1882 року.

Саме тоді в вузловому робітничому селищі станції Люботин Харківсько-Миколаївської залізниці відкривається дерев’яна двоповерхова лікарня. Лікарня підпорядкована медичній службі Харківсько - Миколаївської залізниці. До штату її медперсоналу входили: лікар, два фельдшери, фельдшер–акушерка, кухонна економка. Ось як вона описувалася в газеті «Харьковские губернские ведомости» невдовзі після відкриття: «Здание больницы двухэтажное, деревяное, очень красивой архитектуры, напоминающей скорее веселый дачный домик, нежели больницу - что, конечно, не может считаться недостатком. Внутреннее расположение комнат также совершенно целесообразно.  Внизу помещается приемная, кабинет доктора, операционная, 4 палаты для больных (из коих одна женская), выходящие дверями в светлый, теплый коридор, и кухня с отдельным ходом со двора. Везде в этих помещениях масса света и совершенно свежий воздух. В верхнем этаже находится аптека и кладовые. Местность, где построена больница ,находится в полуверсте от станции, по линии к Мерефе. Окруженная фруктовым лесом, местность эта настолько же прекрасна ,настолько здорова - что,конечно, будет иметь громадное влияние на увеличение числа выздоравливающих и на сокращение времени лечения».

І дійсно, раніше по теперішній вулиці генерала Гавенка (колишня назва – Старомерефянська), прямо за корпусами залізничної лікарні у 1878 – 1920 роки проходила магістраль Мерефа – Люботин - Ворожба. Розташування залізничної лікарні поряд із вокзалом та фактично прямо на лінії було абсолютно логічним: в ті часи залізничний транспорт був основним для міжміських перевезень. Автомобілів як таких ще не існувало, доріг із твердим покриттям – також.

Єдиною можливістю врятувати тяжкохворого, травмованого або доправити роділлю з патологічним перебігом пологів у лікарню була саме залізниця. Адже на багато десятків верст від Харкова до Полтави та від Мерефи до Сум це був фактично єдиний лікувальний заклад, де можна було отримати кваліфіковану лікарську допомогу при травмах, гострих захворюваннях, ускладнених пологах. У витоків створення залізничної лікарні стояв лікар Павло Цезаревський (Снесарев). Народився в 1850 році в слободі Варварівка Бірюченського повіту Воронезької губернії - літератор, мемуарист. Син священика.

Закінчив Бірюченське Духовне училище, Воронезьку духовну семінарію (1871), Медико-хірургічну академію (Санкт-Петербург, 1877). Військовий лікар, учасник російсько-турецької війни 1877-1878 років. Молодший лікар 71-го резервного піхотного батальйону, розквартированого в Воронежі (1879-1882), одночасно був міським санітарним лікарем. З З 1882 по 1895 працював в Люботині. Згодом земський і залізничний лікар в Полтавській губернії, Ризі, Смоленську. Співпрацював в медичних газетах і журналах. Публікував свої статті у періодичній пресі різних міст.

На початку ХХ ст. штат лікарні збільшився. Історія донесла прізвища деяких лікарів. Так, у 1912р. завідуючим лікарні був Євген Титович Демков, лікарями – Лавр Федорович Аксюк, Володимир Костянтинович Шимановський та Рамуїл Петрович Тичинський. Після встановлення радянської влади і початку еміграції,один із лікарів не зміг взяти з собою своє майно – велику пальму – вона залишилась у лікарні і є її своєрідною «хранителькою» медичного закладу, переживши 2 війни – побачити її можна на другому поверсі поліклінічного відділення.

В 1895 році при лікарні розпочав функціонувати пологовий будинок. У цьому корпусі народилися декілька поколінь люботинців – за призначенням будівля використовувалася до другої половини 70-х років ХХ ст, дуже сильно постраждала під час війни – навіть дотепер дуже добре видно ушкодження від артилерійських снарядів. На даний час використовується як житлове приміщення. До речі, це одна з чотирьох будівель, яка збереглася до нашого часу з років заснування лікарні. Також з перших будівель залізничного клінічного містечка збереглися пральня, котельня та харчоблок. Харчоблок був будинком головного лікаря, але у радянські часи був перебудований та обкладений цеглою.

Більш сучасним, але теж історичним, є двоповерхове поліклінічне відділення, збудоване на рубежі 1920-1930х років. Поліклініка залізничної лікарні побудована за типовим проектом, розрахована на 400 відвідувань у зміну.

Під час Другої світової війни у залізничній лікарні розташовувався німецький військовий шпиталь. За згадками місцевих мешканців, померлих від ран німців ховали безпосередньо на території лікарняного містечка, у садку.

Також під час німецької окупації міста на базі поліклінічного відділення залізничної лікарні гітлерівці проводили медичне обстеження молоді, яку примусово направляли на роботи до Райху. Дитячий лікар Яків Касіч був одним із тих, хто врятував від німецького полону багато люботинських хлопців та дівчат: ризикуючи власним життям Яків Миколайович видавав їм довідки про наявність тяжкої хвороби, непридатність до праці. Зараз на Водяному ім’ям цього лікаря перейменована колишня вулиця та провулок Кірова.

Окрім вищезгаданих корпусів поліклініки, пологового будинку, а також господарських будівель, до наших часів не збереглися перші, історичні корпуси лікарні. На місці першого хірургічного корпусу у 1970-ті роки було побудовано новий двоповерховий терапевтичний корпус вздовж вулиці Гавенка, поряд з поліклінікою у ті ж роки – новий триповерховий хірургічний корпус, а також двоповерховий адміністративний корпус. В радянські часи в залізничній лікарні на керівних посадах працювали: Родін Володимир Петрович, Степанюк, Рохлін Павло Данилович, Тубольцев Олександр Миколайович.

У 1990-ті роки, після вводу в експлуатацію нової триповерхової будівлі пологового будинку, було розібране старе гінекологічне відділення ( також розташовувалося вздовж вулиці Гавенка).

Лікарня надавала медичну допомогу перш за все залізничникам та членам їхніх сімей, мешканцям пристанційних поселень і, звичайно, пасажирам. Для наближення медичної допомоги останнім, Люботинська залізнична лікарня відкрила філіали у вигляді лінійних амбулаторій та фельдшерських пунктів на станціях тодішнього Люботинського відділення дороги, яке пролягало від Люботина до Свинківки у бік Полтави і до Бурині у бік Ворожби.

1946 року Люботинське відділення Південної залізниці перенесено на станцію Смородине та перейменоване на Смородянське, пізніше – взагалі розташувалось у Сумах. Однак головна відділкова залізнична лікарня відділення лишалась у Люботині аж до ліквідації залізничної медицини у 2015 році. До цього ж часу проіснували і останні залізничні фельдшерські пункти на станціях Богодухів та Коломак, а також медпункт у локомотивному депо. Існував медичний пункт і на головному залізничному вокзалі у Люботині, розташовувався навпроти магазину «Каскад», поряд із пунктом техогляду вагонів. Приміщення медпункту було знесене під час реконструкції вокзального комплексу у 2002 році.

У період з моменту заснування і до початку 1990-х років залізнична лікарня лишалася основною у місті – тут працювали потужне хірургічне, терапевтичне, гінекологічне відділення, поліклініка, аптека, згаданий вище пологовий будинок, для якого 1993 року збудоване новий триповерховий корпус.

У 2015 році відділкова лікарня станції Люботин була передана у комунальну власність міста Люботин, фактично ставши другою міською лікарнею. 

 

Міська лікарня. У 1925 році на території колишнього панського маєтку на Трушівці організовано Люботинську районну лікарню. У 1938 році, після набрання Люботином статусу міста, лікарня стає міською (більш відомою городянам як "Сосни" - через розташування у сосновому лісочку).

Під час Другої світової війни у міській лікарні базується шпиталь червоної армії. Військовослужбовцям, які померли у шпиталі, поряд з лікарнею споруджено меморіальний комплекс.

У 1970-х роках дещо розбудовуєтся клінічне містечко міської лікарні: 1972 року здано в експлуатацію новий терапевтичний корпус, у 1974 - хірургічний корпус.

Станом на 01.01.1975р. структура Люботинської міської лікарні була такою: хірургічне відділення з травматологічними ліжками, терапевтичне відділення, пологове відділення, гінекологічне відділення, поліклінічне відділення, дитяче відділення, лабораторія, стоматологічна служба, донорський пункт, молочна кухня. До 1970-х років у складі лікарні також існувало фтизіатричне відділення, яке розміщувалося в окремому корпусі (нині – житловий будинок).

Надання цілодобової медичної допомоги надавалося населенню міста спільно із залізничною лікарнею – частина днів тижня були ургентними (черговими) для міської лікарні, частина – для залізничної. Бригади швидкої допомоги доставляли тяжких хворих у ту лікарню, яка була ургентною у конкретний день.

У 1986-87 роках у міській лікарні скорочено дитяче та пологове відділення.

У червні 1989 р. закрито молочну кухню, у 1994 р. – донорський пункт.

В 1991 на базі стаціонару відкрито денний стаціонар на 35 ліжок (по 10 ліжок в хірургічному,терапевтичному ,гінекологічному відділеннях та 5 в неврологічному відділенні.

Після набрання Люботином 1993 року статусу міста обласного значення, Люботинська міська лікарня реорганізована у Центральну міську лікарню.

У 1998 році поліклінічне відділення Центральної міської лікарні, яке знаходилось у центрі міста, на розі вулиць Радянської (нині – Слобожанська) та Ушакова, переведене на вулицю Джерелянську, 19, у приміщення розформованого дитячого садочка№65.

2008 року Центральна міська лікарня реорганізується у комунальне підприємство, у стаціонарі відкрито відділення анестезіології та реанімації, ремонтуються приміщення стаціонарних відділень.

 

У 2012 році, після впровадження на загальнонаціональному рівні реформи первинної ланки медичної допомоги, від поліклінічного відділення КП «ЛЦМЛ» відокремлюється служба сімейної медицини та створюється окремий медичний заклад зі статусом юридичної особи – Центр первинної медико-санітарної допомоги (ЦПМСД). До 2018 року Центр, у складі якого працювали дільничі педіатри та сімейні лікарі, розташовувався на Джерелянській, у приміщеннях поліклінічного відділення Центральної міської лікарні, після чого його було переведено у відремонтований для цієї мети колишній адмінкорпус реорганізованої залізничної лікарні по вул. Шевченка. Центр первинної медико-санітарної допомоги також має філіали у районах міста – амбулаторії сімейного лікаря на Гиївці та Коваленках, а також на Каравані.

Новітня історія

23 серпня 2018 року рішенням Люботинської міської ради КП «Люботинська центральна міська лікарня» об’єднано із колишньою залізничною лікарнею на базі останньої під назвою КНП «Люботинська міська лікарня».

Засновником та власником Лікарні є Люботинська міська територіальна громада, від імені якої виступає Люботинська міська рада.

Лікарня є єдиним на території Люботинської міської територіальної громади закладом надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги.

1 квітня 2020 року КНП «Люботинська міська лікарня» уклала договір про медичне обслуговування населення для надання вторинної (спеціалізованої) допомоги з Національною службою здоров’я України. На даний момент договори укладено за пакетами:

1. Профілактика, діагностика, спостереження та лікування в амбулаторних умовах.
2. Первинна медична допомога.
3. Стоматологічна допомога дорослим та дітям.
4. Хірургічні операції дорослим та дітям в стаціонарних умовах.
5. Стаціонарна допомога дорослим та дітям без проведення хірургічних операцій.
6. Мамографія.
7. Мобільна паліативна медична допомога дорослим та дітям.
8. Стаціонарна паліативна медична допомога дорослим та дітям.
9. Хірургічні операції дорослим та дітям в умовах стаціонару одного дня.
10. Езофагогастродуоденоскопія.
11. Супровід і лікування дорослих та дітей з психічними розладами на первинному рівні медичної допомоги.
12. Забезпечення кадрового потенціалу в системі охорони здоров'я шляхом організації надання медичної допомоги із залученням лікарів-інтернів.
13. Медичний огляд осіб, який забезпечується територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
14. Ведення вагітності в амбулаторних умовах.

Тел. (057) 741 – 08 – 40;

+38073 - 15-15-100.

E-mail: Lubmisl@ukr.net

 

Інформацію взято з офіційних джерел

Люботинського краєзнавчого музею

 

 

Звітна діяльністьСтатут КНПКонтракт з директором

2020 рік2021 рік

Міністерство охорони здоров'я УкраїниНаціональна служба здоров'я УкраїниЦентр громадського здоров'я УкраїниХарківська обласна військово-цивільна адміністраціяДепартамент охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністраціїЛюботинська міська рада

Мапа сайтуАрхів сайту

Надіслати запитання, пропозицію, відгук